ПРОФЕСІЙНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПЕДАГОГА У КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ "НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ"

Василик Тетяна Іванівна,

заступник директора з навчальної роботи 

Голубієвицької загальноосвітньої 

школи І –ІІІ ступенів 

Компаніївської селищної ради 

Кіровоградської області 

Анотація. У статті розглядається поняття професійного вдосконалення самоосвіти, визначається їх особливості. Проаналізовано окремі форми та мотиви самоосвіти педагогічних працівників. 

Сучасний учитель має постійно працювати над собою, швидко вчитися, опановувати нові технології, миттєво змінюватися, щоб відповідати швидкоплинним вимогам суспільства. Він поступово перестає бути джерелом знань, а має навчити молоде покоління організовувати процес засвоєння знань. Тому сьогодні Міністерство освіти і науки вже не просить, а вимагає від учителів бути відкритими до змін. 

Окрім того, серед вимог до професійних й особистісних якостей освітян нормативні документи визначають вмотивованість, компетентність, творчість, гнучке мислення, відповідальність за результати власної діяльності та здатність до саморозвитку. Чи важко відповідати цим вимогам? Так, непросто! Проте варто зусиль.

Український педагог повинен розуміти, що навчатися потрібно. Та й у новому Законі України «Про освіту» (ст. 59) зазначено, що професійний розвиток педагогічних працівників передбачає «постійну самоосвіту, участь у програмах підвищення кваліфікації та будь-які інші види і форми професійного зростання» 

Також у документі зазначено, що «підвищення кваліфікації може здійснюватися за різними видами (навчання за освітньою програмою, стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах, семінарах—практикумах, семінарах-нарадах, семінарах-тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо) та в різних формах (інституційна, дуальна, на робочому місці (на виробництві) тощо). Окрім того, в прикінцевих положеннях акцентовано, що загальна кількість годин для підвищення кваліфікації впродовж 5-ти років не може бути меншою за 150 годин. Вид, форму та суб’єкта підвищення кваліфікації обирає педагогічний (науково-педагогічний) працівник. http://kodeksy.com.ua/pro_osvitu/statja-59.htm. 

Аби бути цікавим дітям як фахівець, як особистість, педагог має постійно навчатися. І не лише, щоб оновлювати знання з навчального предмету. Потреба в професійному вдосконаленні багато в чому визначає роль і місце самоосвіти. Самоосвіта – це шлях професійного та особистісного зростання, що визначає, зокрема: якість уроків, підготовку до них, рівень співпраці з учнем, професійну мотивацію та самооцінку. Покликана компенсувати недоліки вузівської підготовки, удосконалювати і систематизувати знання, отримані раніше, сприяти формуванню індивідуального стилю діяльності, осмислення передового педагогічного досвіду та становленню самостійності. 

Професійно орієнтована самоосвіта – потреба значної частини педагогів. Позиція активного суб’єкта педагогічної діяльності породжує прагнення до осмислення своєї роботи з позицій психолого-педагогічної науки. Але при всій цінності подібної спрямованості самоосвіта все ж обмежена сферою професійної діяльності та орієнтована на особистісний розвиток. Тому вона в значній мірі пов’язана з компенсаторними і адаптивними цілями, ніж збагаченням творчого потенціалу особистості, яке, по суті, є необхідною умовою. Пропоную вам розглянути структуру методико - педагогічних заходів, що стимулюють самоосвіту педагогічних працівниківhttps://docs.google.com/drawings/d/1BIZVEw_N0bcWnifADcXT9GDMYPnqW79qNdBJoncA-KE/edit?usp=sharing. 

Самоосвіта передбачає також і неформальну освіту. І. Пекар зазначає, що неформальна освіта пропонує альтернативні форми навчання та новий зміст, які допомагають людям пристосуватися до постійних трансформацій суспільства. В багатьох європейських країнах неформальна освіта позиціонується у сфері громадянської освіти і спрямована на створення умов для формування демократично орієнтованого громадянина [5]. 

Л. Сігаєва визначає неформальну освіту як «сумісне, групове навчання» та виділяє три форми неформальної освіти: курси; гуртки за інтересами; громадські об’єднання [6, с. 212-216]. У неформальній освіти шляхи набуття знань педагог обирає з огляду на особистісні вподобання та враховуючи модальність сприйняття. Традиційний (і бюджетний) спосіб самоосвіти – опрацювання текстового матеріалу: наукової та методичної літератури, фахової періодики, тематичних інтернет-ресурсів тощо. 

Дедалі більшає доступних ресурсів, які пропонують дистанційне навчання. На відміну від, приміром, класичних курсів підвищення кваліфікації – місце й тематику яких визначає не педагог, а, фактично, графік атестації, – тут можна самостійно обрати тему й викладача. У програмі дистанційних курсів зазвичай передбачають низку семінарів чи вебінарів онлайн. Вони можуть відбуватися наживо (онлайн) чи в записі. Познайомитися з корисними ресурси для самоосвіти можна за посиланням: https://sites.google.com/s/1FPZKC8Tq7Yk9vhmEGc1VOXnlA-sllKTu/p/1-7gQGNhL_Sy9amTUxbFWxV192N_ASUmA/edit

Основними принципами самоосвіти є: 

· безперервність; 

· цілеспрямованість; 

· інтегративність; 

· єдність загальної та професійної культури; 

· взаємозв'язок і наступність; 

· доступність; 

· випереджаючий характер; 

· перманентність переходу від нижчої ступені до вищої; 

· варіативність та ін. 

Березкіна З.А. у дослідженні потенціалу вчителів загальноосвітньої школи визначила мотиви, які можуть спонукати або спонукають вчителя до самоосвіти. 

Головними внутрішніми мотивами самоосвіти педагога мають бути: 

· бажання поліпшити слабкі сторони володіння певним напрямом діяльності, бажання вдосконалювати свою педагогічну майстерність (наприклад, підготовка учнів до міських і обласних олімпіад); 

· глибоке вивчення теорії та практики даної проблеми; 

· намагання осмислити, втілити в практику, запропонувати колегам механізм певної дії; 

· теоретичне осмислення й узагальнення передового педагогічного досвіду по обраній проблемі; 

· поглиблення знань із питань, які викликають інтерес (наприклад, вивчення методики рішення олімпіадних завдань); 

· не зупинятися на досягнутому[7]. 

Мотиви, які спонукають до самоосвіти: 

· Бажання творчості. Вчитель - професія творча. Творча людина не зможе з року в рік працювати за одним і тим же поурочним планом або сценарієм. Робота повинна бути цікавою і приносити задоволення. 

· Зміни, що відбуваються в житті суспільства. Ці зміни в першу чергу торкаються учнів, формують їхній світогляд, і не хотілося б, щоб образ учителя формувався у них як образ «несучасної людини». 

· Конкуренція. Можливість бути потрібною на роботі. Не секрет, що багато батьків, приводячи дитину до школи, просяться в клас до конкретного вчителя, предметника або класного керівника. 

· Громадська думка. Учителю не повинно бути байдуже, вважають його «хорошим» або «поганим». Поганим вчителем бути прикро. 

· Матеріальне стимулювання. Без постійного засвоєння нових знань не домогтися підвищення категорії, збільшення навантаження у школі. 

· Інтерес. Вчитися просто цікаво. Як людина, яка щодня вчить, не буде постійно вчитися? Чи вправі вона тоді викладати? [7]. 

Сучасний інформаційний простір дає більше можливостей для розвитку педагога, ніж, наприклад, двадцять років тому. Реформи в сфері освіти спонукають педагога знаходити нові шляхи співпраці з учнями, самовдосконалюватись та здобувати нові вміння та навички, займатись постійно самоосвітою. «Нова українська школа» тільки починає реалізовуватись, тому педагог може знайти безліч можливостей для реалізації своїх освітніх проектів та програм, вдосконалити свої знання та долучитись до формування концепції нової школи у своєму регіоні. 

Список використаних джерел та літератури 

1. Березкіна З. К. Підвищення кваліфікації вчителів умовах профілізації міських шкіл [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://xn--i1abbnckbmcl9fb.xn--p1ai/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%B8/411896/. – Назва з екрану. 

2. Курлянд З.Н., Хмелюк Р.І., Семенова А.В. Педагогіка вищої школи [Текст]: навч. посіб. / З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк, А.В. Семенова. – К.: Знання, 2007. – 495 с. 

3. Мукан Н.В. Неперервна педагогічна освіта вчителів загальноосвітніх шкіл: професійне становлення та розвиток (на матеріалах Великої Британії, Канади, США) [Текст]: монографія / Н.В. Мукан. – Л.: Вид. Львівської політехніки, 2010. – 284 с. 

4. Неформальна освіта педагога – навчання з задоволенням [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.pedrada.com.ua/article/268-qqq-16-m11-24-11-2016-neformalna-osvta-pedagoga-navchannya-z-zadovolennyam. – Назва з екрану. 

5. Пекар І. Роль неформальної освіти у сучасному суспільстві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://business-territory.com/articles/rol-neformalno%D1%97-osv%D1%96ti-u-suchasnomu-susp%D1%96lstv%D1%96. – Назва з екрану. 

6. Сігаєва Л.Є. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст.-початок ХХІ ст. [Текст]: монографія /за ред. С.О. Сисоєвої / АПН України, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України. – К.: ТОВ ВД «ЕКМО». – 2010. – 420 с. 

7. Самоосвіта вчителя - самоціль чи необхідність, міф чи реальність? [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://osvita.ua/school/lessons_summary/administration/37742/